Я спитала маму,
Що це – Батьківщина?
Посміхнулась мама:
«Дорога дитино,
Подивись навколо:
Буйно квітнуть вишні,
Шепотять тополі
І каштани пишні.
Річка хвилі котить,
Оберта турбіни,
І летить по дротах
Світло всій країні.
Шахти і заводи,
Сонячні долини,
Сіно на підводі,
Все це – Батьківщина.
І мала комашка,
І літак у небі,
І співає пташка
Пісеньку для тебе.
Наша рідна мова
Солов’їна, чиста,
Пісня колискова,
Усмішка іскриста,
Сонце на долонях
У погожу днину.
Зрозуміла, доню,
Все це – Батьківщина!»
Скатова Ірина, учениця 8 – а класу СЗШ №2
МОЯ БАТЬКІВЩИНА Наша Україна – найкраща країна! Тут і річки, і степи, і поля! Гарний садок біля хати моєї, Там є квітки із запахом меду. Абрикоси ростуть неначе сонце. Соняшник дивиться нам у віконце. Верба схилилась над водою. Метелики літають тут над горою. Ну що, вам сподобалась країна моя? Все це моя Батьківщина – земля. Вінтовкіна Короліна учениця 6 класу (2006р.) | МІЙ РІДНИЙ КРАЙ Прекрасна і квітуча рідна земля, З неї черпаю я мудрі слова. Гуляю по лукам, степам і лісам... Це рідна моя безмежна земля. Тут ріки й долини, села й міста, Тут завжди чути спів солов’я. Тут люди, як квіти, а квіти – це все. Тому і зростаю, живу і творю І мову цього краю всім серцем люблю. Бурлака Ганна учениця 6 класу (2006р.) |
РІДНИЙ КРАЙ Рідний край – зелений рай Рідний край – зелений рай. Це ліси, степи і гори. Звірі дикі в ріднім полі. Це верба похилена І вітри посилені. Це дівчина у гаю Там завжди як у раю. Рідний край – Це там, де птах в вирій високо злетів, Бач, як гарно полетів. Квіти в полі там ростуть: Маки і ромашки. І зозулі звуки чуть, І дзвенять комашки. Рідний край – зелений рай... Фролова Катерина учениця 6 класу (2006р.) | СВІТ КАЗКОВИЙ Світ казковий, світ прекрасний, Світ казковий, світ наш красний. Красний він на поле й горе, І на ліс на наш казковий І на квітку польову, І на пташечку в садочку, І на сонце, і на гай Хоч волошки йди й збирай. Світ казковий, світ прекрасний Світ казковий, світ наш красний. Гринь Даша учениця 6 класу (2006р.) |
Я у запорожців Одного разу, на фізкультурі, я вийшла у роздягальню, щоб узяти гроші. Але грошей я не знайшла і відчула, як хтось мене вщипнув. Я обернулася. Нікого не було. Раптом я почула незнайомий голос: -Хто це говорить? -Це ми, – вже відповіло багато голосів. -Але я вас не бачу! – швидко промовила я. -Ми перед тобою. Тобі тільки треба перевести погляд на підвіконня. Я повернулася і побачила булаву, литавру і бунчук.Побачила! -Накінець-то!Тихо всі! Нас сюди не побазікати прислали. -Так вас сюди ще й прислали? – здивовано запитала я. -Так, але хто не скажемо!Починайте! – сердито пробурчала литавра- Все, все. Слухай. Така можливість буває не щодня. Тобі замовили квиток у минуле. Але ти має право відмовитись! Подорож твоя триватиме півгодини. -Ні, ні!-Я згодна їхати з вами. -Тоді рушаймо! – сказала булава „Один, два, три і у подорожі ми!” у мене запаморочилася голова і я впала. Мене підняли двоє мужніх, гарних хлопців. Я зрозуміла, що переді мною справжні запорожці. Вони були високі, рівні та здорові, повбирані у гарну одежу. Я бачила Січ власними очима. Спілкувалася, намагалася якомога більше розпитати про звичаї та порядки, але півгодини так швидко минуло...і я так і не зрозуміла, що зі мною сталося. Коли відкрила очі, то переді мною лежав розкритий підручник з української літератури і фантастично казковий твір Івана Нечуй – Левицького „Запорожці”. Мабуть, він таки дійсно фантастичний. Назарець Є. | Як дивно |
Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.